Володимир Івасюк загинув 41 рік тому

Минув вже 41 рік відтоді, як не стало Володимира Івасюка. Проте його пісні досі лунають в Україні, а інтерес до творчості і життя композитора не спадає.

Хоча молоде покоління більше знає Івасюка з розповідей старших та публікацій, що не так вже і часто з’являються у засобах масової інформації. Українці добре знають його пісенні шедеври: “Балада про мальви”, “Пісні про тебе”, “Літо пізніх жоржин”, “Червона рута”, “Водограй” та інші.

За спогадами сучасників, Івасюк був надзвичайно м’якою, лагідною людиною. І доброю. Ця лагідність і доброта світилася в його очах. Мав дивовижний талант спілкування, тож люди радо відкривалися йому назустріч.

«Він був романтичний, розумний. З ним завжди було цікаво. Ніколи не пив горілки – тільки трохи шампанського», – згадує одна з приятельок Івасюка.

Як згадує Юрій Рибчинський, Володимир Івасюк після закінчення консерваторії планував переселитися в Київ. Зізнавався, що у Львові йому погано.

У Києві в нього були віддані друзі, але були також і недоброзичливці – особливо агресивно сприйняла молодого митця Спілка композиторів: тодішні «метри» вважали свої позиції панівними і непорушними. А тут з’являється якийсь хлопчисько з Західної України зі своїми «Червоною рутою» і «Водограєм», і через декілька днів його пісні співає вся країна. Звісно, «метри» аж волосся на собі рвали від заздрощів.

Але в Київ Івасюк так і не переїхав. Не встиг. За декілька днів після розмови на київському Хрещатику з Рибчинським його не стало.

24 квітня 1979 року Володимир Івасюк зник. У той день композитор прийшов у консерваторію на заняття і пообіцяв батькам бути о 13.00, але додому Володимир більше не повернувся.

18 травня його знайшли повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія радянської влади — самогубство. Та в неї ніхто не вірить. Бо занадто багато підстав для сумнівів у намірі накласти на себе руки має життєствердна біографія Івасюка.

За два місяці до смерті молодого композитора викликали в КДБ для бесіди з приводу гонорарів, які він повинен був одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Володимира переконували передати ці гроші у “Фонд миру” в обмін на дозвіл виїхати в Америку. Але закордон геть не цікавив Івасюка.

Між датою зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу: майже місяць невідомості. 24 квітня 1979 року Володимир забіг додому, сказав, що повернеться за годину, і… зник.

Поліція вела пошуки до 11 травня, потім закрила справу. А тіло знайшов начебто випадковий солдат, що наткнувся на нього в лісі 18 травня.

Дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають архіви цієї справи. Усі папери зберігаються в Москві під грифом «таємно». Генеральна прокуратура вже незалежної України двічі поновлювала розслідування обставин смерті Івасюка: у 2009 та 2014 роках. 

Зокрема, у 2009 році в ексклюзивному коментарі “УМ”, тодішній заступник Генпрокурора Микола Голомша повідомив: «Чому ми поновили справу? По–перше, через масові звернення творчих кіл, родичів, політиків, зокрема й Президента, — усе це зумовило витребувати цю справу і прийняти таке рішення. Дуже багато фактів, які на той час — у 1979 році — попереднім слідством узагалі не перевірялися. Зокрема, цілісно не відпрацьовувалася версія, яка стосувалася можливого вбивства під інсценування самогубства, не було досліджено цілу низку питань щодо тілесних ушкоджень, які були на трупі. Не деталізовано й те, чи міг Івасюк покінчити з життям самотужки, яким є спосіб повішання, не допитано цілу низку свідків, є медичні, природні, метеорологічні фактори».

У лютому 2015-го прокурор Львівщини Роман Федик заявив, що Івасюка вбили працівники КДБ.

Хтось вважав (і вважає) його смерть політичним убивством через те, що не хотів писати «совєцьких» пісень, хтось – убивством через жінку, а хтось – самогубством на ґрунті нещасливого кохання. Як би там не було, цю таємницю Івасюк забрав із собою. Натомість нам залишив свої невмирущі легкокрилі пісні – у них простір, радість і надія. Те, без чого не проживеш.

Володимиру було 30 років. Звання Героя України Івасюк отримав посмертно – через 30 років після своєї трагічної смерті.

Володимир Івасюк був одним із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох вистав. А ще український Орфей був професійним медиком і скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Мав він і талант художника, був неординарним живописцем і фотографом (щоправда, сам не любив фотографуватися).

За матеріалами газети “Україна молода”

Поділитись у соцмережах:

Реклама: