ТОП-12 місць, які варто відвідати у Красному

Ми підібрали для вас перелік тих місць, про які варто знати та побачити у селищі Красне. Розпочинаємо нашу віртуальну подорож.

1. Церква Св. рівноап. Ольги

У вересні 1991 року було закладено і освячено наріжний камінь під будову УПЦ Св.Ольги у поселенні цукрового заводу. Проект будови склав районний архітектор Микола Владика. У 1995 році було закінчено спорудження центрального купола і покриття даху бляхою. Згодом проведено штукатурні роботи. У храмі веде богослужіння декан УПЦ Буського деканату митрофорний протеірей о.Володимир Целень.

 2. Пам’ятний хрест

Встановлений розкопків бомбових вирв. Місцеві мешканці у делеких 90-роках вручно шар за шаром зрізаючи землю, відкопували останки постанців, які були закопані тут у свій час чекістами. Усього було знайдено 38 скелетів полеглих героїв УПА. Їх перезахоронили за християнським звичаєм на Пантеоні борців за волю України.  На місці розкопків бомбових вирв насипали курган, у 1995 році його обгородили, збували сходи на вершину, на якій встановлений пам’ятний хрест. Кошти на будівництво пам’ятника офірував добродій Петрів-Якимів з діаспори. По вулиці Івана Франка, на будинку №2, в якому в 1944-1958 рр містилося НКВС і МДБ, 11 червня 1995 року було прикріплено пам’ятну таблицю: «У цьому будинку в 1944-1958 роказ знаходилась катівня НКВД і МДБ, в якій нищили український нарід, членів ОУН та воїнів УПА. Пам’ять і слава героям!».

3. Пам’ятник авіації УГА

1 листопада 2018 року, в день 100-ї річниці проголошення ЗУНР у селищі Красне відкрили пам’ятник авіації Української Галицької Армії. Згідно історичних джерел, авіація УГА в Красному постала у грудні 1918 р. з авіаційного відділу, що його на авіаційній базі в Красному організував сотник Петро Франко; при допомозі висококваліфікованих пілотів колишньої російської армії було організовано авіаційний полк, що складався з 3 авіаційних сотень, авіашколи, технічної сотні і сотні обслуги; станом на квітень 1919 р. у полку нараховувалось 35 старшин, 300 вояків та понад 20 бойових літаків французького, німецького, угорського, австрійського та російського виробництва. Одночасно на Галицькій землі були власні спроби організувати летунство. Постали два летунські відділи, з яких один зорганізував син Івана Франка, поручник Петро Франко, другий у Тернополі поручник Василь Томенко. Разом з прибулими наддніпрянцями ці відділи створили Галицький летунський відділ. Його головний аеродром був в Красному. На цьому аеродромі залишилися з часів Першої світової війни великі майстерні, що колись належали австрійській авіації. Керував роботою майстерень поручник Степан Слєзак колишній конструктор австрійських гідропланів. Він зорганізував до праці фахівців-механіків, що їх спроваджував навіть з Відня і розгорнув широку роботу над направою і комплектуванням літаків. Майстерні ці привели до бойової готовості чимало літаків. У грудні 1918 – січні 1919 рр. Летунський відділ Галицької армії постійно розвивався. 5 лютого 1919 року сталася трагічна подія: під час викладу полковника Б. Губера в школі для старшин про бомби і їх кидання на ворожі цілі, бомба, що її хотів розібрати Б. Губер, розірвалася йому в руках. Згинули на місці: полковник Борис Губер, поручник Орест Гумецький, хорунжі Хазбулат Кануков, Михайло Нестор, Осип Швець. Від ран померли в лікарні: поручники Олекса Басан, Василь Томенко, Іван Лупул. З поранених вилікувався тільки сотник І. Фостаковський. Всі старшини української авіації, що загинули, були поховані на приватному кладовищі графині Русоцької в Красному. На їх могилах поставили хрести з авіаційних пропелерів. У лютому 1919 року до Красного прибула ціла низка летунів з колишньої російської та австрійської армій. У другій половині травня через відступ УГА бойова діяльність авіаційних сотень знизилась. 21 травня 2-га авіаційна сотня під обстрілом польської авіації змушена була залишити Красне. Відступаючи, спалили аеродромне містечко з невідремонтованими літаками та цінними матеріалами.

4. Залізничний вокзал станції Красне

Будівництво залізниці імені Карла Людвіга розпочалося 1867 року. Спочатку прокладалася залізнична лінія ЛьвівКраснеБроди, а через два роки відгалуження через Золочів і Тернопіль на Підволочиськ. Таким чином з 1871 року маловідоме Красне стає важливим залізничним вузлом. Тут будується станція і депо (двоповерхові будинки, приміщення вокзалу, поворотне коло, водокачка з водонапірною баштою).  Завдяки залізниці Красне одержало надійний транспортний зв’язок з багатьма містами не лише Галичини, а й всієї Австро–Угорщини, у складі якої воно в цей час і перебувало.

У зв’язку з появою станції починає розбудовуватися село, зростає кількість населення. Крім українців тут поселяються поляки, котрі обслуговували залізницю, і кілька єврейських сімей, які займалися торгівлею і виробництвом мила. У 1912 року в Красному було збудовано існуючий і до тепер міст над залізницею.

У воєнні періоди залізнична станція у Красному була театром бойових дій усієї Бузеччини. В 1943 року німці ешелоном на Батьківщину перевозили маховик великого діаметра. Поїзд зруйнував міст майже наполовину його ширини у західному напрямку. Щоб уникнути подібних ситуацій, міст підняли вище на 40 см (ремонтні роботи тривали досить довго). У період після Другої світової війни залізничний вузол продовжував відігравати значну роль у житті селища. Тут працювало понад 700 залізничників. З 1960-х років станцію було розширено та реконструйовано. Побудовано парки прийому і відправлення потягів (здолбунівський, тернопільський), службові приміщення. Здійснено електричну централізацію стрілок, електрифіковано стрілкові пости, а також лінію ЛьвівКраснеЗдолбунів (коли електрифікували станцію, міст підняли на висоту 6 м від колії). Крім того значно розширено вантажообіг станції. Щоденно від станції від’їжджало з вантажами по 70–90 автомашин це свідчило про розвиток економіки Красного й навколишніх сіл. На станцію для колгоспів прибували техніка, мінеральні добрива, будівельні матеріали, для торговельних організацій різноманітні промислові та продуктові товари.

30 липня 1998 року, напередодні професійного свята залізничників, на станції Красне відбулась урочистість з нагоди введення в дію після реконструкції залізничного вокзалу. Оновлено кімнати, зал очікування, усі адмінприміщення, фасад, доріжки, вивіски, кімнату матері і дитини, поруч з вокзалом реконструйовано перони, поставлено нову металеву огорожу. Станція Красне набула європейського вигляду.

5. Етно-ресторан «Петрова садиба»

Неподалік Привокзальної площі знаходиться етно-ресторан “Петрова садиба”. Територія закладу складається з ландшафтного дизайну. Колоритний інтер’єр в стилі українського села XIX століття. Тут розташовані автентичні прикарпатські хатки з етнографічної експозицією предметів сільського побуту. Інтер’єр виконаний в національному стилі: стіни прикрашені предметами побуту, а столи вишитими скатертинами. Вхід на територію вільний.

6. Історико-краєзнавчий музей селища Красне та бібліотека

За ініціативою громадськості, місцевих ентузіастів-краєзнавців і депутатів прийнято рішення створити просвітницько-культурний центр, до якого ввійдуть бібліотека та історико-краєзнавчий музей, більшість експонатів якого буде присвячено національно-визвольним змаганням, історії УПА, головнокомандувачу Василю Куку.

Музей був відкритий у новому приміщенні 7 жовтня 2012 року, напередодні 70-ї річниці УПА. Тут зібрано етнографічні та археологічні матеріали, фотокопії історичних документів, світлини, книги та персональні речі Василя Кука, виготовлено частину стендів.  Готові виставкові стенди з унікальними світлинами та фотокопіями цінних історичних документів створив вчитель-краєзнавець Ярослав Стецишин. Для їх збору та створення «Почесний громадянин Буського району» присвятив не один рік. Педагогу вдалося зібрати близько 600 експонатів, присвячених Василю Куку, і спогади про нього місцевих жителів. А також це фотодокументи та речі, пов’язані з діяльністю Української Повстанської Армії та генерал-хорунжого, фотоматеріали про членів ОУН та вояків УПА, які народилися в Красному. Відтак підібрані етнографічні матеріали (сільськогосподарський реманент, речі побуту, одяг, вишивки тощо), знайдені археологічні матеріали. Цю унікальну колекцію краєзнавцю допомогли зібрати Наталія Байко, Людмила Скаковська, Роман Політило, Валентина Лотоцька, Лариса Гучок, Оксана Столярчук, Володимир Стельмащук та інші.

7. Пам’ятник «Борцям за волю України 1918-1950 рр».

У жовтні 1992 року за ініціативою Спілки політв’язнів, яку очолював Федір Палинський, було споруджено у Красному пам’ятник борцям за волю України – воїнам УГА і УПА. Автор проекту Андрій Гречило. Пам’ятник розташований через дорогу навпроти історико-краєзнавчого музею.

8. Могила останнього Головнокомандувача Української повстанської армії Василя Кука

11 вересня 2007 року в селищі Красне було велелюдно. Попрощатись з легендарним героєм, останнім провідником УПА, борцем за незалежність України Василем Куком прийшли сотні його побратимів і звичайних людей. Було й багато молоді. Василь Кук був похований згідно заповіту у своєму рідному селищі. Через три роки, в 2010 році на місці його могили, біля пам’ятника “Борцям за волю України 1918-1950 рр” було урочисто освячено пам’ятник, який виконано у традиційному українському військовому стилі — він нагадує хрести на козацьких могилах та військові хрести на могилах Січових Стрільців. Автором проекту є лавреат Шевченківської премії Микола Малишко, який відомий іншими роботами, що увічнюють пам’ять національних діячів: пам’ятником Стусу та козацьким хрестом на місці розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандормох.

9. Пам’ятник Тарасу Шевченку

15 вересня 1991 року в селищі було відкрито пам’ятник з нагоди 175-річчя від дня народження Кобзаря. Скульптуру поета створили відомі львівські митці Одрехівські, а патентування міддю виконав А.Хом’як.

Пам’ятник являє собою бронзову скульптуру Тараса Шевченка, який сидить, на невеликій бронзовій же основі, встановлену на постаменті з мармурової крихти.

Зараз пам’ятник традиційне місце проведення урочистих церемоній, присвячених Тарасу Шевченку.

10. Дерев’яна церква св. Пророка Іллі

Збудована гуцульськими майстрами в 1750 році. Датується за написом на одвірку захристії. Дерев’яна, тризрубна, триверха.  Іконостас ХІХ ст.. дерев’яний, чотириярусний, різьблений, золочений. Намісний ряд та Деісус відносяться до XVII ст.. Храмова ікона датується 1765 р. Пам’ятка відноситься до яскравих творів галицької школи. У церкві зберігаються Хрест із мощами Пратулинських мучеників і частичка Глинянського хреста. Також є ікона отця Піо з реліквіями та ікона отця Шарбеля з реліквією.

30 липня 2012 року, неподалік від залізничного переїзду, по вулиці М.Грушевського відбулося освячення фундаменту і закладення першої цеглини нового храму Української Греко-Католицької Церкви. Зараз храм ще добудовується. Минулого року отець Степан Жукровський з парафіянами провели перші Богослужіння в новій будівлі.

11. Церква Св. рівноап. Володимира Великого

2 червня 1991 року було закладено і посвячено наріжний камінь під будову УПЦ св.Володимира. Душу і серце вклав у будівництво храму отець Ярослав Ступінський. У будівництві церкви взяли участь близько 700 дворів селища (це майже 3 тис парафіян УПЦ). Вони і ж робили пожертування на побудову храму. У другій половині 1997 і до Різдва Христового 1998 року художниками зі Львова Йосифом Наконечним, Петром Беднарським і малярами Іваном Волошином та Михайлом Віндишем було розмальовано церкву. Після цього позолочено іконостас.

4 липня 1999 року з нагоди закінчення її будівництва і на честь святкування десятиріччя відновлення УПЦ в Україні новий храм св.Володимира було посвячено патріархом Української автокефальної церкви кир Димитрієм (Яремою) у присутності митрополита Львівського Макарія та близько 20 священиків УПЦ.

Приїзд патріарха кир Димитрія став визначною подією в історії Красного. Вперше у провінційне містечко завітала духовна особа найвищого рангу. З нагоди 10 річчя відновлення УАПЦ, старання у будівництві нової церкви та 40-річчя священства (з них 27 років у Красному) митрофорного протоієрея о.Ярослава Ступінського було нагороджено другим Хрестом. 16 червня 2013 року місцевий отець УПЦ св. Володимира Ярослав Ступінський, який віддав чимало своїх років душпастирській діяльності, помер. Його могила знаходиться поруч з храмом. Новим отцем храму було обрано Юрія Толочного.

12. Будинок, де мешкав Івана Тиктор та невідомий солдат

У липні 1996 року в Красному в соті роковини від дня народження Івана Тиктора його земляки-красняни в святковій і урочистій атмосфері відзначили ювілей видатного видавця преси і вшанували пам’ять про нього відкриттям і освяченням пам’ятної стели біля будинку, в якому він колись мешкав. Освячення здійснив з громадою УГКЦ тодішній отець Мирон Палчинський. Неподалік від будинку розміщується пам’ятник Невідомому солдату.

Поділитись у соцмережах:

Реклама: