У селищі Красне вшановують світлу пам’ять відомого земляка Василя Кука

Сьогодні, 9 вересня виповнюється 13 років з дня смерті відомого краснянича, людини-легенди, останнього головнокомандувача УПА Василя Кука.

У зв’язку з карантинними обмеженнями на місці поховання Василя Кука та біля братської могили постанців відбудеться спільна молитва настоятелів місцевих храмів, які вшанують пам’ять Василя Кука, головнокомандувача Української Повстанської Армії у 1950-1954 роках, який помер і був похований у рідному селищі.

Василь Кук – коротка біографія:

Василь Кук (генерал-хорунжий УПА, «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь») народився 11 січня 1913 р. у с. Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (теперішній Буський район Львівської обл.). Батько Степан Матвійович – залізничник. Мати Прасковія Федорівна – селянка.

Вci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася із утисками прав українців з боку польської влади. Двох братів Василя — Іларія та Ілька — стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до тюремного ув’язнення, все майно батьків було конфісковано.

У 1923—1932 рр. навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 р. належав до молодіжної організації «Пласт» куреня ім. Івана Богуна, у 1929 р. став членом Юнацтва ОУН, з 1932 р.— член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН. Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Тут організував і очолив студентську групу членів ОУН. У 1932—1934 рр. виконував доручення крайової екзекутиви (КЕ) і як зв’язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.

За революційну діяльність його неодноразово арештовувала польська поліція. У 1934 р. був засуджений польським судом за революційну діяльність на 2 роки тюрми. У 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.

У травні 1937р. перейшов у підпілля, оскільки знову постала загроза арешту. Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени цього ж року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню КЕ ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939 р.

У 1940 р. за дорученням КЕ ОУН на західноукраїнських землях перебував у м. Кракові, організовував нелегальні переходи кур’єрів і зв’язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. В той час працював разом із Романом Шухевичем. Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН С. Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). У той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.

Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу в східні області України, включно з Кримом і Кубанню. У червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (біля 20 членів), яка прибула 28 червня до Львова й 30 червня організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української держави.

У липні — серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (біля 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня у м. Василькові частина членів групи, у тому числі В. Кук, була арештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В. Куку разом із Дмитром Мироном та зв’язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.

Навесні 1942 р. В. Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Д. Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника П. Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Весною 1943 р. очолив УПА-Південь.

В квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. В. Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.

23 травня 1954 р. В. Кука захопило у полон КДБ. Перебував у слідчих тюрмах Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв’язку з новим курсом політики М. Хрущова з метою скомпрометувати його в очах українців.

Василь Кук відомий також як підпільний публіцист та історик, серед найвідоміших його праць: «Пашні Буряки», 1938 р., (підручник із конспірації ОУН), «Колгоспне рабство», 1952 р. (аналітичний огляд функціонування колгоспної системи в Україні), цикл нарисів про життя та творчість Артема Веделя — відомого українського композитора, 1970-80-ті рр., біографічні нариси про Степана Бандеру, Романа Шухевича, 1990-ті рр., фундаментальний збірник документів «Українське державотворення. Акт 30-го червня 1941 року», 2001 р.

До останнього подиху свого життя Василь Кук вів активну громадську діяльність спрямовану на відновлення історичної справедливості, видав чимало книг та написав безліч статей про діяльність ОУН-УПА. Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.

Серце Василя Степановича перестало битися вранці 9 вересня 2007 р. За заповітом останнього Головного Командира УПА було поховано в рідному селі Красне.

Поділитись у соцмережах:

Реклама: