Кімната, де ікони промовляють до серця

У палаці Бадені відкрилася експозиція сакрального мистецтва — жива історія Надбужжя у барвах, фарбі й молитві.

Тиша старовинних стін палацу Бадені тепер звучить інакше. У її глибині з’явилася нова кімната — світла, спокійна, наповнена тихим сяйвом золота та фарб. Це не просто музейний простір — це місце, де ікони промовляють до серця.

В історико-краєзнавчому музеї Буська відкрилася експозиційна кімната, присвячена сакральному мистецтву нашого краю. Ініціатива — спільна праця людей, які вміють чути подих минулого. Один із них — надбужанський краєзнавець, член Товариства «Бужани» Михайло Зозуля, котрий дбайливо зібрав історії про кожен експонат.

Ці ікони — не просто старовинні речі. У кожній з них — душа людини, яка молилася, вірила, передавала святиню своїм дітям. Це наш духовний код, — каже пан Михайло.

Найбільше ікон у колекції — від Ігоря Кузьми зі Скваряви. Колишній голова сільради довгі роки збирав старовинні речі, мріючи створити музей у рідному селі. Та коли зрозумів, що його скарби повинні бачити більше людей, передав їх до Буська. Ікони, що колись належали мешканцям Скваряви та Острівчика-Пильного, тепер стали частиною спільної пам’яті.

Є тут ікони, написані однією рукою — майстра, чиє ім’я час стер із людської пам’яті. Є й вишиті ікони, у яких кожен хрестик — мов подих молитви. Для кожної підбирали рамку — також старовинну, теж з історією.

Коли час зробив своє, ікони втратили барви — художник із Ракобовтів Олег Кіра повернув їм життя. Він і сам створив кілька копій давніх ікон — з іконостасу церкви святої Параскеви у Буську, з Олеського замку. Його лики святих — точні, глибокі, виписані з благоговінням.

Разом з молодою художницею Олею Деркач він передав ікони не лише в музей, а й на передову — близько двадцяти дерев’яних, освячених образів стали духовною підтримкою для українських воїнів.

Особливою є ікона, створена олівцем — робота Мирослави Саримсакової, дружини Олександра Саримсакова, який поділився своєю колекцією сучасних ікон, привезених із Києво-Печерської лаври, Афону, українських та зарубіжних святинь.

І серед цих барв, дерев’яних дощечок і позолоти — старі книги. Псалтир 1760 року старослов’янською мовою, молитвослови XIX століття польською та українською, з потемнілими від часу сторінками. Деякі з них уже пошкоджені, але музейники обіцяють: сучасні технології допоможуть відновити цю духовну спадщину.

На стінах — плакати з фотографіями священників, які народилися чи служили в Буську. Єпископ Йосип Боцьян, отці Омелян Петрушевич, Теодор Білевич, Сильвестр Калиневич, Роман Чайковський… А також владика Борис (Володимир) Харко, нині капелан однієї з бригад ЗСУ. Поруч — світлини сьогоднішніх душпастирів Буська: греко-католицьких, православних і римо-католицьких.

«Коли стоїш у цій кімнаті, здається, що час зупиняється. У кожній іконі — не просто фарба, а дотик історії. Тут можна не лише побачити, а й відчути віру наших предків», — говорить Михайло Зозуля.

І справді — експозиція в палаці Бадені не просто показує минуле. Вона дихає ним. І в цьому диханні — живе Надбужжя.